Головна Люди Головні "Лісоруби" Закарпаття. Досвід чемпіонів
Головні "Лісоруби" Закарпаття. Досвід чемпіонів
Головні "Лісоруби" Закарпаття. Досвід чемпіонів

Ужгородські "Лісоруби" 11 серпня стали чемпіонами України у Першій Лізі з американського футболу, перемігши непростого суперника – вінницьких "Вовків". Гра була запеклою та непередбачуваною, утім, хлопці проявили характер і перемогли з рахунком 44:20.

До того, у 2003-2004 роках ужгородські футболісти вже були третіми у Чемпіонаті України, другими – у 2008 та першими у 2009 році. Загалом же команда існує вже тринадцять років.

Нас футболісти люб’язно запросили на одне зі своїх тренувань, вже після здобуття чемпіонського титулу, і розповіли як далася перемога, чим живе команда і що відбувається з американським футболом в Україні.


Наш співрозмовник:

Юрій Нагорняк, 29 років.

Капітан "Лісорубів".

Економіст за освітою.

Тренує вже шість років, займається – тринадцять.


Про команду та тренерів


Я не єдиний тренер ужгородських "Лісорубів". У команді зараз є кілька тренерів: Віталій Мельник, Павло Лесів, Дмитро Савріко. Кожен відповідає конкретно за свій напрямок: окремо захист, окремо напад і т.д.

У нас наразі є п’ять тренерів, з того старого чемпіонського складу 2009 року, які й сьогодні грають за кордоном та привозять звідти усі нові тенденції в американському футболі. Потім ми усе це втілюємо у своїй команді. Думаю, що саме завдяки цьому ми маємо такі успіхи останні кілька років. До слова, п’ять тренерів – це не межа, може бути й до п’ятнадцяти.

Загалом, у нашій команді зараз грає двадцять три гравця. Протягом останніх двох років ми збираємося тричі на тиждень. Найактивніші тренування були у підготовці до Чемпіонату України.


Як американський футбол прийшов до Ужгорода?


Особисто я почав займатися американським футболом тому, що це було щось незвичне, небанальне. Зацікавився ще в школі – у десятому класі, в шістнадцять років. До того був звичайний футбол – сім років, але у якийсь момент він мені набрид. Душа потребувала чогось свіжого та цікавого.

Так склалося, що якраз тоді в Ужгород для популяризації американського футболу приїхала команда зі Сполучених Штатів. Вони протягом тижня проводили безкоштовні тренування на стадіоні "Спартак": розповідали ази гри і навчали базових рухів. Наприкінці тижня вони зіграли товариську гру з українською збірною і розгромили її 58:0.

Всі думали, що українці розіб’ють американців вщент, бо наші хлопці були двометровими "шафами" по 150-170 кілограмів, а ті були маленькі і худенькі. Утім, вийшло зовсім інакше. Американці знали чим брати, вони розуміли, що сила і міць – не завжди найголовніше у грі. Інколи швидкість, тактика, техніка – значно важливіші.

Ужгородська команда також завжди вирізнялася відсутністю великих гравців – за зовнішніми параметрами. Ми одні з "найменших" у Лізі. Тому єдина наша задача – брати швидкістю, спритністю і характером. Також, впевненість у собі – надважлива. До перемоги потрібно йти не зважаючи ні на що. Думаю, що це ключовий фактор у грі.


Про затишшя у грі


Розвиток американського футболу був хвилеподібним. До 2005 року він розвивався, а у 2005 Федерація американського футболу України припинила функціонування на належному рівні. З 2005 по 2007 рік – чемпіонати взагалі не проводилися. У 2008 ми знову відновилися, почали грати і у 2009 – виграли Чемпіонат України. Це було несподівано, всі були шоковані. 

Згадуючи ті часи, досі не можу пояснити собі, як це трапилося. Це було надзвичайне досягнення для нас. Утім, досить великою проблемою потім стало те, що зміна поколінь у нас пройшла не достатньо правильно. Ті гравці, з якими ми грали на чемпіонаті виросли, а нових не було.

Американський футбол – це загалом гра, що робить ставку, перш за все, на студентів, у яких багато вільного часу. Ми виграли, зробили останній ривок і не запрошували молодь. Можливо такі тенденції тоді були в соціумі, що молодь до нас теж не надто рвалася, взагалі, мало звертали уваги тоді на спорт.

У 2011 році у нас почався новий набір у команду. Минулого року сформувався постійний та повноцінний склад. Цьогріч ми знову заявили про себе у Першій Лізі.


Про перемогу на Чемпіонаті


Це було грандіозно. Наш шлях до фіналу був через чотири гри на Західній Україні: дві проти Львова, дві проти Рівного. Усі ці ігри ми виграли. Вінниця на Сході також була переможцем: три гри виграла, одну – програла.

Ще до початку Чемпіонату були прогнози, що саме ці дві команди – Ужгород та Вінниця – змагатимуться у фіналі. Тому з перших ігор цього сезону ми готувалися саме до сутички з Вінницею. Останні два тижні були наднапруженими, адже всі розуміли, що й "Вовки" готуються саме під "Лісорубів".

Перше, що здивувало на матчі – це кількість глядачів: дві тисячі на трибунах. Була тепла підтримка домашньої команди. Це мало дуже позитивний вплив і створило приємну атмосферу фінального матчу. Сама гра теж була дуже цікавою та напруженою, адже ми пішли на перерву з рахунком 14:14.

Згадуючи тоді свої емоції, я був просто шокований, бо не очікував від місцевої команди такого супротиву. Я думав, що ми своїм досвідом і бажанням перемоги зможемо вирватися вперед вже у першій половині гри. Тим не менше, у другій половині ми змогли зібратися і перемогти. У наших хлопців горіли очі, вони увімкнули свій західний потужний характер і перемогли. (ред. – посміхається)


Про сьогоднішню команду


З нами сьогодні грають не лише студенти, а й дорослі люди, адже як і будь-яким хобі, цим може займатися, хто завгодно. Головне, аби здоров’я дозволяло. За нас грає Федір Шандор, проректор УжНУ. Він прекрасно з нами відіграв, багато у чому дуже допоміг. Після гри у нього запитав, як йому зустріч з "Вовками", а він каже: "Вони не такі вже й страшні, як здавалися". (ред. – посміхається) Він виходив на поле і пресував суперника, так само, як і всі решта. І суперник не знав, що з ним робити. 

Також у словацькій команді, у якій ми грали цього року, є гравець, якому сорок сім років. Якось я запитав у нього, чому він досі грає. У відповідь почув, що все почалося тоді, коли в американський футбол почав грати його син.

Звичайно, у такому віці важко бути передовим гравцем, але він є тою ланкою, що з’єднує загальний механізм команди у єдине ціле. Без таких гравців команда функціонуватиме інакше. Тому і у своїй команді ми раді бачити усіх бажаючих від шістнадцяти років і до того часу, поки людина відчуває себе молодою та здоровою.


Про найцінніше у грі


Для мене найцінніше в американському футболі – це команда. Без неї немає гри. Я щоразу прихожу на тренування і бачу, як горять очі у хлопців, як їм подобається цим займатися, як вони прагнуть до перемоги. Якби не це, то я давно б вже це закинув. Тільки коли поряд є люди, які тебе розуміють та підтримують можна рости і рухатися вперед.

Для того, аби створити команду, що буде органічно грати, потрібно бути добрим психологом. Треба прививати любов гравців до спорту в цілому і американського футболу, у тому числі. Кожне тренування має бути цікавим, не схожим на попереднє, не рутинним та не буденним. Але безпосередньо сама органічність команди може проявлятися лише на іграх. Тільки так гравці стають справжньою родиною. Чесно кажучи, "Лісоруби" – більше ніж команда, ми сім'я. Тому американський футбол для нас це більше, ніж спорт чи хобі.

Росана Бісьмак, Varosh

Фото: Андрій Кирилюк

19 серпня 2013, пн, 11:55     0 3644

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити