Головна Люди Даша Астаф’єва: Мені захотілося бути домашньою
Даша Астаф’єва: Мені захотілося бути домашньою
Даша Астаф’єва: Мені захотілося бути домашньою

Очі. Ось що весь час вибиває і "ріже" професійно та ідеально вибудуваний епатажний засексуалений публічний образ Даші Астаф’євої. Серйозні сумні очі. Це стало зрозуміло під час нашої розмови, на яку співачка прийшла без макіяжу, в темному м’якому спортивному костюмі, без звичних сценічних атрибутів і аксесуарів. Напередодні в ужгородському нічному клубі "KontraBass" Даша виступила в новому для себе амплуа – діджея. Про дорослішання, пошук себе, гармонію і справжність – в інтерв’ю для Varosh.

– Вчора програма допізна, сьогодні вже потяг. Ви так і не встигли познайомитися з Ужгородом?

– На жаль, ні. Звичайно, потім в Києві буду жалкувати, але зараз просто фізично не вистачає ні сил, ні часу це зробити. Але цього разу я переконалася, що неодмінно потрібно приїхати ближче вивчити ваше місто. Тут гарна атмосфера, гостинні привітні люди, затишно, комфортно. У наш час це потрібно цінувати.

– Вчора на вечірці ви виступили в ролі діджея. Досить несподіване амплуа, адже всі чекали від вас пісень і шоу.

– Буквально нещодавно я почала займатися діджеїнгом. Спочатку тільки для себе. Але після повідомлення в соціальних мережах про своє захоплення, у мене з’явилося багато запрошень. І я подумала, а чому б ні? Хоча я страшенно хвилююся. У мене не дуже складаються стосунки з технікою: вдома все ламаю, не можу дати ради великій кількості кнопок. Але я настільки люблю музику, що довелося подружитися з технікою. Це другий мій пробний діджей-сет і перший самостійний. До цього поряд була підстраховка, а тут я сама. І це був досить великий виклик собі. Але дякую ужгородським хлопцям – підтримували і підбадьорювали. Мені здається, все вийшло чудово.

– Які треки зводити подобається найбільше? Який музичний напрямок ви обрали?

– Я починаю з клубної музики, оскільки попит на неї зараз найбільший. І для досвіду мені потрібно його відпрацювати. До того ж, поки що я працюю в елементарних програмах. Але поступово мені б хотілося викристалізувати свою особисту лінію. Мрію працювати в напрямку характерних вечірок. Наприклад, old-style мені дуже подобається. Можливо, вам здасться дивним, але в житті я майже не слухаю попсу. Люблю старі фільми, романси. У цих виконавців відчувається талант і харизма. Їх ні з ким не переплутаєш.

– Таке враження, що ви на порозі якогось нового етапу у своєму житті…

– Так і є. Не хочу сказати, що група "NikitA" себе зживає, але я відчуваю спад її активності. А мені, як людині, яка не любить стояти на місці, хочеться розвиватися, причому у різних напрямках. Якщо до цього часу я додатково займалася якимись активними видами спорту, боксом, кросфітом, хореографією, навіть балетом, то зараз мені хочеться чогось творчого. Я пробувала писати вірші, зараз подобається пізнавати діджеїнг, також я пишу маслом – займаюсь із цікавими художниками, які працюють у стилі гіпер-реалізму.

– А як щодо вокалу?

– Сучасній музичній культурі характерне змішування стилів. Артист може поєднувати різні напрямки, і від цього його програма тільки виграє. Але наразі у мене формується нова команда, з якого ми готуємо мій сольний проект, і це буде музика, яка суттєво відрізнятиметься від творчості групи "NikitA".

– Ви залишаєте продюсера Юрія Нікітіна?

– Ні, він залишатиметься моїм продюсером, але вже в рамках іншого проекту.

– Спостерігаючи за вами, було цікаво, як розвиватиметься ваша творчість, коли ви подорослішаєте, коли насититесь епатажем і сексуальними образами. Виходить, цей момент настав? Ми побачимо іншу Дашу?

– Новий проект буде кардинально іншим. Ця творчість буде направлена на лірику, на внутрішні переживання, буде ближчою до внутрішнього світу жінки, буде більше душевних моментів. Якщо попередній образ був епатажним, то тут я буду більш жіночною, спокійнішою. Я співатиму зрозумілі жінкам речі, про те, що ми переживаємо. Це вже не фантазії і не вигадки. Тут я буду більш чуттєвою, розповім слухачам про те, що мене хвилює. Цього на сцені зараз не вистачає, бо все побудовано на комерції. Я втомилася від образів, які стали невід’ємним атрибутом шоу-бізнесу. Ти не машина, а жінка – чутлива, настроєва, загадкова, жива. Хочеться бути чесною.

– А ви не боїтеся, що це може виявитися комерційно невигідним проектом? Що публіка вимагатиме колишньої Даші? В шоу-бізнесі не раз були випадки, коли артист намагався відійти від епатажного амплуа, у результаті ставав незатребуваним і повертався до звичного глядачам образу.

– Мене не цікавить масовість. Прихильників буде набагато менше, я впевнена, але я сподіваюся і на те, що з’являться нові. Мені важливо, щоб люди, які мене слухатимуть, розуміли мене, щоб пісні знаходили відгук у їхній душі. Інакше працювати не хочеться. Розумієте? Проект "NikitA" запрограмований і живе згідно із заданими рамками. Тут я не маю права на ні на які емоції, я не можу бути собою. Тут царюють секс, звабливість, епатаж. У сольному проекті я буду живою. І якщо мене зрозуміють, то і комерційно він матиме право на життя. Я сподіваюся на це.

– Вам комфортно в сьогоднішньому шоу-бізнесі?

– Складне питання… Розумієте, це така сфера, яка ілюструє все, що відбувається у той чи інший період в країні. В політиці, в економіці. І це сумна картина. Це дуже продажна сфера. Розумієте, у важкі часи люди стають справжніми, проявляються їхні реальні сторони. Все настільки переплуталося, розділилося. Як поводяться самі артисти, як поводяться ті, хто керує процесами, як глядачі підпадають під плив маніпуляцій. Є артисти, яких цькують за те, що вони не розірвали давні напрацьовані зв’язки і не перестали працювати в Росії. Інші перекинулися на АТО, і багато хто там не з патріотичних міркувань, а щоб попіаритися. Про них говорять, їм дають медалі, вони беруть ці медалі. Коли ти на це дивишся зсередини, це так низько… Люди, яких я знала і поважала, раптом стають тобі вже не такими близькими. Ти розчаровуєшся в людях і від цього хочеться кудись втекти і нічого не бачити. Тому хочеться зосередитися на творчості і уникати всіх цих процесів. Я люблю свою роботу. Я втомлююся. Мені нічого не падає з неба, хто б там що не думав.

Моя професія допомогла мені побачити світ, познайомитися з цікавими людьми. Мені випало працювати у певній ніші, при цьому, я не люблю попсу, псевдо-виконавців, які ходять на тусовки попити-поїсти, "посвітити" обличчям. Я все це бачу і зневажаю. Тому не ходжу. Це все не моє. У нас є концерти, є репетиції, мені подобається процес. Мені подобається знайомитися з цікавими талановитими людьми, які привносять у моє життя щось нове. Але решту часу я звичайна людина. Мене цікавлять по-справжньому цікаві речі, а ходити по дизайнерам, шити сукні, щоб потім піти в них на фуршет, постояти з келихом шампанського, попозувати фотографам і потрапити у світські хроніки. Це абсолютно не моє.

– Але ж раніше ви також це робили.

– Раніше було цікаво подивитися, як воно працює. Крім того, це диктувала робота. Але швидко я все зрозуміла. І почала задумуватися, що роблю серед всіх цих людей? Чому я повинна посміхатися? Тепер я можу дозволити собі ті емоції, які мене насправді переповнюють. Не лукавити. І тут мені відразу коментують в соціальних мережах: "Даша, досить сумувати, нити". Це пишуть люди, які взагалі мене не знають. Я жива людина. Як і всі. Якщо мені сумно, я сумую, весело – посміхаюся.

– У вас є друзі?

– Нема. Є люди, які були поряд у певні моменти. Найближчі – це моя сім’я: мама, брат. Були дівчата, з якими я працювала, але, на жаль, стається так, що людський фактор грає вирішальну роль. І як би це не звучало сумно, з багатьма людьми, яких я вважала друзями, довелось розлучитися. Ще одне відкриття: раніше я думала, що погано ведуть себе жінки і що дружити легше з чоловіками. А тепер бачу, що різниці нема. І тепер мені достатньо двох-трьох людей, які щиро до мене ставляться, які поруч зі мною завжди.

– Раніше ваш смуток в очах можна було пов’язати з тим, що поруч немає коханої людини. Нещодавно у вашому особистому житті сталися гарні зміни. Чому ж в очах так само немає вогника?

– Не знаю, можливо, він дуже глибоко. Але мені насправді дуже затишно зараз. Незважаючи на все те, що відбувається навколо. Просто я дуже все близько сприймаю до серця. Мене дуже хвилює, що відбувається назовні. Так багато байдужих людей… Навіть серед тих, хто намагаються виглядати гіпер-небайдужими. Наприклад, волонтери. Серед по-справжньому відданих справі людей, трапляються такі, що я не можу це передати словами. Вони ніби допомагають воїнам, тваринам, дітям, але часто там у того всього є така сторона … Це страшно. Це засмучує. Старшою стаєш, починаєш розбиратися у всьому цьому, і потім не знаєш, як дати раду своїм емоціям. Тому я зараз створила такий свій світ, у якому зачиняюся зі своєю коханою людиною, і в якому нам затишно. Ми вимикаємо телефони, не дивимося новини, не обговорюємо їх, не сваримося. В один момент я відрізала все. І завела звичку складати графік дня, спілкуватися з людьми в рамках графіку, а потім вимикати телефон і не хвилюватися, що хтось образиться. І я почала володіти своїм часом. І отримала гармонію. Зараз мені подобається повертатися додому. Це мій улюблений момент протягом дня після примірок, інтерв’ю, виступів. Мені добре там, звідти не хочеться виходити. Ось такий результат всіх цих років на сцені – мені захотілося бути домашньою.

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Instagram

19 грудня 2016, пн, 14:40     0 1079

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити