Головна Культура Жадан презентував нову збірку віршів "Тамплієри"
Жадан презентував нову збірку віршів "Тамплієри"
Жадан презентував нову збірку віршів "Тамплієри"

8 вересня в Драматичному театрі ім. Лесі Українки у Львові український письменник і поет Сергій Жадан презентував свою нову збірку віршів "Тамплієри".

"Це 39 віршів про війну, яку ніхто не оголошував, про біль, із яким ніхто не може впоратися, про любов, від якої ніхто не може відмовитися, та надію, на якій усе тримається" – пише Жадан у передмові.

Швидко виходить на сцену, вітається з залом. Без зайвих словесних реверансів починає читати вірші: "Мені 42. Я не знаю нічого про існування…".

Чорні джинси, чорна сорочка і чорні конверси. Останні правда з білою підошвою, білим носочком і шнурками.

Читає вірші з планшету, а потім – зі збірки. Не з тієї, яку презентує. Бо "Тамплієрів" він вже вичитав, а зал все не хотів його відпускати.

Скупий на міміку, але щедрий на інтонації.

Читає без театральної награності. Розставляючи логічні наголоси, виокремлюючи головні думки.

Вірші складаються в середньому з 7-8 строф. Читаючи голос то стишує, то робить голосніше, але не переходить на крик. Через це декламування схоже на короткочасні зливи з поривами вітру.

Майже після кожних оплесків говорить щире і зніяковіле "Дякую... дякую... спасибі!".

Жестикулює однією рукою, тупцює ногами – природно, в ритм вірша.

Випростовує вказівний палець, коли вірші прямим текстом про війну або якусь соціальну несправедливість.

Анонсує вихід у листопаді-грудні аудікниги своїх віршів. Серед тих, хто їх прочитає: Сашко Положинський, Остап Ступка, Сашко "Фоззі". Кошти з продажу надійдуть дітям загиблих військових в АТО.

Його ліричні вірші іноді зовсім не присвячені конкретній людині, це просто якась рефлексія, якийсь спалах. Але більшість з них – це реальні люди. Автор не хоче афішувати їхні імена, бо це люди, які опинилися на території війни.

Розповідає лише про одного: "Я знав священика, який був у полоні. Шрам на скроні. Збиті чорні долоні…". І кілька слів прозою: "Він з Херсона, дійсно був в полоні, зараз – волонтер".

Запрошує на унікальну театральну виставу Вірляни Ткач та Мистецької Групи "Яра" (Нью-Йорк) "1917/2017: Тичина, Жадан і Собаки". В дійстві будуть переплетені поезії Павла Тичини, Сергія Жадана та пісень рок-групи "Собаки". Пообіцяв, що такий мікс глядачів дуже здивує.

Після – зачитує: "Все, як сто років тому, час рухається по колу. Військо виповнює тишу вагонну, щоби вертатись додому".

"А в цьому вірші крім сарказму та іронії зараз я бачу ніжність…". Читає: "Він був листоношею в Амстердамі, слухав аббу, сидів на трамі, дивився порно у вихідні ("мабуть тут ніжність", – додав усміхаючись). Друзі його, пияки-радикали, говорили: "Ми все провтикали, ми, можна сказати, по вуха в лайні".

В його віршах багато моря, хвиль, океанів, риби й акули…Чому? Відповідає: "Море, для мене перехідний, транзитний стан. Берегова лінія – лінія переходу з одного стану в інший, з одного статусу – в наступний. До того ж, багато речей писалися на морі. Наприклад "На кораблі вантажать зерно…" – це писалося в Бердянську... навесні ми там були з проектом "Розділові".

***

Море довкола них ніколи не знає міри.
Мова, якою вони говорять вві сні – давніша санскриту.
Про жінок я знаю лише те, що хребці в них з-під шкіри
проступають, мов материки з-під води
на початках світу.

***

Вітрило розгортається, мов чай, кинутий у кип’яток.
Море схоже на книгу з великою кількістю помилок.
Рибалка радить акулам рухатись на рятівний маяк,
я потім, каже, всіх порятую, просто не знаю ще як.

"Я люблю писати про стан подорожі, –  розповідає поет, – про переміщення... це коли людина знаходиться в підвішеному стані, коли вона відірвана від поверхні та цілковито залежить від якихось зовнішніх обставин. Коли ти сидиш в потязі, ти вже собі не належиш, ти належиш провідникові, машиністу... ще комусь. Цікаво спостерігати за людиною саме в такому стані".

***

Тому що для нього найгіршим з усіх терзань,
миттю, коли починались усі його біди,
завжди було проводжати її на нічний вокзал,
до останнього сподіваючись, що вона не поїде.

***

Снуються вечірні тіні.
Зроджуються таємниці.
Знову історія країни
твориться вздовж залізниці.

Тут триває торгівля
і передаються новини.
Тримає разом вокзальна покрівля
людей цієї країни.

Такі є його вірші. Поєднанням оповіді простими словами з витонченою ліричністю метафор.

Не дивлячись на помітну втому, кожному підписує книжку, з кожним, хто попросить – фотографується та не припиняє дякувати.

Євгенія Науменко, Varosh

Фото: Марія Стрельцова

11 вересня 2016, , 20:30     0 1590

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити