Головна Культура Війна без національності: закарпатські угорці в АТО
Війна без національності: закарпатські угорці в АТО
Війна без національності: закарпатські угорці в АТО

Йосипові Деречкею 50 років, він народився та виріс у Берегові в угорській родині. Вільно спілкується російською та добре розуміє українську, як і більшість закарпатських угорців. Після завершення школи здобув фах офіціанта і майже все життя працював за спеціальністю. Одного разу навіть обслуговував подію у Будапешті, на якій була королева Єлизавета ІІ.

У 2015 році Йосипа мобілізували і він поїхав в зону АТО, аби годувати військових, які на передовій воюють за свою державу. За словами чоловіка, кожен громадянин має захищати свою країну, якщо він справжній патріот. Далі – розповідаємо про Йосипа, його життя та його погляд на події на Сході.


Про себе


Я закінчив угорську школу в Берегові. Потім навчався в Ужгороді на офіціанта. Навіть при тому, що російська та українська для мене не рідні, отримав найвищий на той час розряд – четвертий. Після училища потрапив у ресторан "Білий камінь" в Берегові. Тоді це був один з кращих закладів у місті. Але пропрацював лише одну зміну – забрали в армію. Служив в Угорщині, в місті Сольнок. Після армії повернувся на роботу до ресторану, в якому пропрацював більше 20 років.

Я був непоганим офіціантом, вигравав призові місця в конкурсах. А у 1989 році на прийомі в Будапешті обслуговував королеву Єлизавету ІІ. Тоді я був єдиним офіціантом з України, проходив там стажування по програмі обміну досвідом. Це було у "Цитаделі" на Геллерт-Хедь. Мені було 23 роки. Був там 3 дні разом з десятком різних офіціантів – у кожного були свої обов’язки. Звісно, до Єлизавети за стіл я не підходив, але бачив її на власні очі.


Обов’язки та життя в АТО


Мене мобілізували у 2015 році. Спочатку я потрапив в учебку в Старичах, у Львівській області. Там я місяць вчився на начальника їдальні і потім потрапив у 58 окрему мотопіхотну бригаду* на відповідну посаду. Ми пройшли полігони в Чугуєві, Широкому Лані, а потім потрапили в зону АТО – в Авдіївку. Там я пробув 11 місяців. Звісно, люди, які працювали в їдальні, не воювали. Ми годували військо. Хоча ми усі спали з автоматами, боєприпасами. Навіть до вбиральні ходили з автоматом. Ніхто ніколи не знав, з якої сторони і куди потрапить снаряд, куди поцілить снайпер. А хлопцям, які були на передку, – не заздрю. Те, що вони пережили – це кошмар.

В мої щоденні обов’язки входило – контролювати повністю кухню та годувати військових. Загалом працювало 6 кухарів – вони добре робили свою справу. Я видавав їм товари по розкладці. Вона є в кожній частині. Щоправда в зоні АТО усіх продуктів по розкладці значно більше – через стреси та емоційне напруження, збільшений раціон харчування. Ми намагалися зробити так, аби хлопці хоча б у їдальні відчували себе не як на фронті. Хоча сказати "як вдома" язик не повертається…

З продовольством проблем не було, постачали добре. Також допомагали і волонтери, приїздили майже кожного місяця. Одного разу навіть передали угорські макарони з Берегівського району. Я був щасливий, що можу приготувати якусь таку їжу, як ми готуємо вдома. На нашій кухні харчувалося 120 чоловік кожного дня.


Спостереження


З моїх спостережень там більшість людей були налаштовані за Україну. Вони жили у дуже великій напрузі. Не заздрю цим людям. Одного разу потрапила міна, але не встигла вибухнути – наші сапери її знешкодили, – і на ній було написано російською "у нас стільки є". Бували дуже важкі дні, хоча ми були за 4 кілометри від промзони.

Що ж до самих людей, то ми час від часу виходили в місто – в Авдіївку. Зрозуміти, хто сепаратист, а хто ні – було важко. Там від 5 річного віку і до 80 років жили люди – нічого не зрозуміло, хто на чиїй стороні. До мене вони ставилися з підозрою. Хоча я й не говорив там угорською, але все одно вони чули акцент і думали, що іноземець якийсь. Але ходити містом було страшно, могло статися все, що завгодно. Могли і зарізати, і застрелити – люди там незрозумілі.

У другій половині дня у місті практично пусто, все закрито. Хоча комендантська година з 22:00, але люди зайвий раз на вулицю не виходять.


Позиція


Я угорець за національністю, але живу в Україні. І немає значення національність, я не хочу їхати зі своєї країни. Я – патріот. Думаю, що для кожного честь і обов’язок захищати свою країну – незалежно від національності: угорець ти, єврей чи поляк.

Разом зі мною були хлопці з різних міст України – Тернополя, Львова, Хмельницького, Кам’янець-Подільського. Із Закарпаття було кілька хлопців. З Берегова був лише один –кілька разів з ним бачився, він був на передку, жив у бліндажі, розповідав, що там відбувається...

В АТО не мало значення те, що я угорець – всі мене поважали та добре ставилися, я мав там авторитет.

З хлопцями з АТО досі спілкуюся практично щодня. Незабаром знову поїду, хочу підписувати контракт.


* 58-ма окрема мотопіхотна бригада (58 ОМПБр, в/ч В0425) — мотопіхотна бригада у складі Збройних сил України. 58-ма бригада ОК "Північ" почала своє формування 17 лютого 2015-го згідно спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу від 8 грудня 2014 року. З квітня 2015-го року склад бригади поповнили 13-й, 15-й та 16-й мотопіхотні батальйони.


Довідково:

За словами голови Берегівської спілки учасників АТО, Сергія Малимона, з Берегівського району в зоні АТО було близько 150 чоловік. У ці хвилини країну захищають близько 40 військових з Берегівщини.

З початку антитерористичної операції на Сході загинуло четверо берегівчан та житель смт. Батьово.


Утім, на війні як на війні, тож є різні історії – до прикладу, минулоріч стало відомо, що закарпатські угорці з "Беркуту" захищають Україну в АТО. Мешканці Закарпаття Роман і Ласло служать у спецпідрозділі "Беркут". Прізвища свої та розташування підрозділу не розкривають.

У матеріалі угорському виданню Karpatalja солдат з Берегівщини, 30-річний мешканець села Гут Іштван Кіраль, який не планував та все ж опинився в зоні АТО, розповідає про те, як потрапив на Схід та все, що на нього там чекало:

"Одного разу до нас прийшли місцеві мешканці біля Новоукраїнки, принесли солдатам гостинців. Поки солдати їли-пили на протилежному боці ворог зайняв позиції. Пізніше у наш бік випустили ракету – і 13 солдатів, які були на посту,  всі загинули. Одним словом, слід бути дуже обережним як з місцевим населенням, так і з усіма іншими також".


Проект здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади.


Varosh

16 січня, пн, 22:11     0 850

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити