Головна Культура Ужгород національних геніїв: Масарик, Пушкін, Шевченко, Штефаник та Петефі
Ужгород національних геніїв: Масарик, Пушкін, Шевченко, Штефаник та Петефі
Ужгород національних геніїв: Масарик, Пушкін, Шевченко, Штефаник та Петефі

Маршрут екскурсії: пл. Театральна – пл. Народна – сквер Масарика – скв. Штефаника – пл. Пушкіна – пл. Петефі.

Засобами монументальної скульптури в Ужгороді увічнено пам’ять про винятково талановитих і творчо обдарованих осіб, які є символами п’яти сучасних націй – української, чеської, словацької, російської, угорської. Двоє з них – угорський поет, учасник збройної революції Шандор Петефі та чеський філософ, президент Чехословаччини Томаш Масарик – відвідували Ужгород. Найщедріше в ужгородській топоніміці представлені геніальний український письменник і художник Тарас Шевченко (названі на його честь лінгвістична гімназія, вулиця, провулок, пам’ятник) та чехословацький державотворець Томаш Масарик (ясен, міст, сквер, "ювілейна школа", пам’ятник). Останнього в Ужгороді вшановували двічі – при житті в 1928-му (монумент на нинішній пл. Петефі простояв десятиліття) і в 2002 р. (бюст в однойменному сквері).

Коли брати до уваги існуючі меморіали, то найперше у місті відкрили пам’ятник найвидатнішому російському поету – під час розквіту радянської русифікації в 1979 році. Увічнення основоположника сучасної російської літературної мови Олександра Пушкіна, з одного боку, є своєрідною даниною русофільській традиції частини закарпатської інтелігенції другої половини XIX – першої половини XX століття, а з іншого – унаочненням русифікаторських потуг тоталітарного режиму. Угорськомовні ужгородці та Угорська держава у ще радянський час, 1990 році, вибороли право увічнити свого кумира – Шандора Петефі. Пам’ятник українському пророку Тарасу Шевченку встановлено із запізненням, 1999 році, після затяжної півторадесятилітньої епопеї. Відтак, образно кажучи, тріумфально повернувся в Ужгород президент Томаш Масарик через 64 роки – у 2002-му. Нарешті з мотивів політкоректності (місто на кордоні зі Словаччиною) у 2016 році з’явився пам’ятник культовій постаті словаків – генералу Мілану Штефанику.

Про цих знаменитостей у міжвоєнному Закарпатті поширили чимало українсько-, чесько- і російськомовних книжок, що вийшли в Ужгороді, Мукачеві, Празі. В останнє десятиліття побачили світ републікації та нові видання. Зауважимо, що до чи не кожного пам’ятника є певні застереження від мистецтвознавців до вандалів, але наразі не про це мова.


Площа Народна, пам’ятник Т. Шевченку


Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року у с. Моринці, нині Звенигородського району Черкаської області, помер 10 березня 1861 року у Санкт-Петербурзі, перепохований 22 травня 1861 року на Чернечій Горі у м. Канів. Прожив 47 років, 24 з яких провів у кріпацтві, а 10 – рекрутом на військовій службі. Хоча відійшов у вічність доволі молодим, його переважно зображували зморшкуватим дідусем, приміром, на банкноті 100 гривень зразка 1996 року.

1840 році вийшла друком перша книжка Шевченкових поезій "Кобзар", що мала прижиттєві розширені перевидання і стала Євангелієм українців. Т. Шевченко є випускником Петербурзької академії мистецтв (1845), академіком Російської імператорської академії мистецтв (1860). Його мистецька спадщина – 835 живописних і графічних творів, що збереглися, та понад 270 втрачених. Вони датуються 1830–1861 роками і пов'язані з трьома сучасними державами – Україна, Росія, Казахстан.

Приємно відзначити, що в Ужгороді – у Закарпатському обласному художньому музеї ім. Й. Бокшая – зберігаються дві роботи Тараса Шевченка – офорти «Дари в Чигирині» (1844) та «Притча про виноградаря» (1858). У «Дарах в Чигирині» зображено іноземних послів на прийомі в гетьмана Богдана Хмельницького. «Притча про виноградаря» – на біблійну тематику.

Загалом є 1384 пам'ятники Т. Шевченку в 35 країнах: 1256 в Україні, 128 за кордоном. Кажуть, що це найбільша у світі кількість монументів діячеві культури. Один із них установлений в Ужгороді 9 березня 1999 року до 185-ої річниці народження біля будинку обласної влади. Споруджений на кошти підприємств, установ, організацій, окремих громадян, представників української діаспори, що засвідчує меморіальний знак неподалік від монумента.

Бронзова скульптура у повний зріст висотою 3 метри розміщена на прямокутному бетонному постаменті (1,7х1,3 м), що облицьований плитами з чорного граніту. На лицьовій стороні постаменту викарбувано напис «Обніміться ж, брати мої... Т. Шевченко», а на тильній – «Закарпатці Тарасу Шевченку. Скульптор М. Михайлюк. Архітектор В. Лезу. 1999». Бронзова скульптуру важить 3 тони, її відлили у Львові коштом вітчизняних меценатів. Постамент із сіро-зеленого граніту і чорного андезиту виготовлено на пожертви української діаспори.

Пам’ятник встановлений на півкруглому майданчику, котрий вимощено андезитовим каменем. Велична постать нагадує міцну масивну колону. Широкі складки довгого одягу надають фігурі особливої монументальності. У скульптурі втілено образ пророка, в одязі якого прочитується нескроєний кравцем плащ, який переходить у тогу філософа, що спадає аж до ступень. Т. Шевченко зображений заглибленим у роздуми і переживання, нескореним тяжкими випробуваннями. Кисті рук, складені на грудях, символізують упевненість і зосередження. Образ наповнений усвідомленням внутрішньої сили і національної гідності. Виразна образотворча мова монумента заснована на лаконізмі, широких скульптурних формах, без невиправданої деталізації. Для пам’ятника вибрано південно-східну орієнтацію задля належного освітлення бронзової фігури на постаменті.


Сквер Масарика, пам’ятник Т. Масарику


Томаш Гаріг Масарик (7 березня 1850 – 14 жовтня 1937) – філософ, перший президент Чехословацької Республіки (1918–1935). Із 1882 року професор Карлового університету в Празі. У жовтні 1918 року очолив новостворену Чехословаччину, куди до березня 1939 року входило Закарпаття. Вперше йому пам’ятник звели 1928 році . на пл. Т. Масарика (нині пл. Ш. Петефі). У листопаді 1938 року в зв’язку з окупацією Ужгорода Угорщиною монумент демонтували.

Новий пам’ятник – бронзове погруддя, котре виконав чеський скульптор Йозеф Вайце, встановлено поблизу набережної та транспортного мосту, в невеликому затишному сквері, облаштованому клумбами, лавками, дитячими гойдалками. Сквер і міст нині називаються на честь Т. Масарика. Його погруддя встановлене 28 березня 2002 року. Сквер відреставрували на кошти краю Височіна (Чехія) й урочисто відкрили 7 вересня 2012 року.

Скульптура (0,9 х 0,8 м) встановлена на чотирикутному Т-подібному п’єдесталі з сірого мармуру висотою 2 метри. П’єдестал обрамлено по периметру низькою мармуровою огорожею для живих квітів. На чоловому боці постаменту є напис «Т.Г. Масарик 1850–1937 T.G. Masarik». Композиція вирізняється досконалою пластичною формою, виконана у реалістичній манері. Зосереджений погляд, вольові, різко окреслені риси обличчя видають енергійну натуру, здатну на рішучі вчинки.

Пам’ятнику надає глибини і змісту те, що зі зміною фокусу зору розкриваються нові психологічні нюанси і грані характеру фігури. Напружений ритм життя президента Т. Масарика підкреслює внутрішня динаміка і схвильована емоційність художньої мови скульптурних форм. Увиразнює живописність твору імпресіоністичне ліплення пластичної поверхні, гра висвітлених і затемнених площин. Вдале розміщення і реалістичне образне вирішення зробили скульптуру значущою домінантою архітектурно-просторового довкілля.

Підкреслимо, що Томаш Масарик особисто навідувався в Ужгород, щоправда, на декілька годин. 22 вересня 1921 року о 12.30 він прибув на авто з м. Михайлівці до жупанату (нині обласний художній музей). Т. Масарика урочисто зустріли перед входом, де він виголосив коротку промову про політичні, соціальні, культурні перспективи краю. У жупанаті чехословацький президент у порядку живої черги поспілкувався з представниками півтора десятка місцевих установ та організацій. Надвечір від`їхав до м. Кошіце. На набережній на півдорозі між Пішохідним мостом і початком Липової алеї росте 120-літній ясен, названий на честь Т. Масарика. За версією туристичних міфодизайнерів перед деревом перший президент Чехословаччини промовляв до ужгородської публіки. Насправді він тут навіть не проходив, бо його короткочасний візит і виступ стосувався іншої локації – на нинішній пл. Жупанатській.

Сам сквер належить до природно-заповідного фонду, тут зростає понад 20 видів дерев різноманітного походження, зокрема віком понад 60 років. Відзначимо рідкісні: платан східний, метасеквойю, модрину, кедра, ялицю.


Сквер Штефаника, пам’ятник М. Штефанику


Словацький астроном і бригадний генерал збройних сил Франції Мілан Растіслав Штефаник (21 липня 1880 – 4 травня 1919) був серед ключових засновників Чехословацької Республіки та її військовим міністром. Вважається основоположником словацької державності. Його кредо були слова: "Вірити, любити, працювати". Виріс у родині євангелістського (лютеранського) священика, що мав 12 дітей.

М. Штефаник – випускник Карлового університету, здобув ступінь доктора філософії за дисертацію з астрономії (1904), співробітник обсерваторії в Парижі, отримав французьке громадянство, відвідав низку країн на різних континентах, вивчав затемнення Сонця, рух комети Галлея, погодні умови. У Першій світовій війні воював пілотом, у грудні 1917 року став полковником і командувачем "Чехо-словацької армії у Франції". У червні 1917 року йому присвоєно звання бригадного генерала. У жовтні 1918 року ввійшов у трійку лідерів нової Чехословацької держави разом із Т. Масариком та Е. Бенешом. 4 травня 1919 року загинув у катастрофі італійського літака біля Братислави. У 1994 року заснована державна нагорода Словаччини – Хрест Мілана Растіслава Штефаника (трьох ступенів-класів) – для відзначення громадян, які з ризиком для власного життя вчинили подвиг.

Пам’ятник М. Штефанику відкрито 10 листопада 2016 року у серці "чеського кварталу" Малий Галагов. Автор – закарпатський скульптор Василь Роман. Напис виконано українською та словацькою мовами прописними бронзовими літерами, встисненими у двометровий постамент, у двох симетричних колонках: "Генерал Мілан Растіслав Штефанік, 1880-1919 – співзасновник Чехословацької Республіки, одна із найвизначніших постатей сучасної історії Словаччини, астроном, військовий льотчик, політик, дипломат". Постамент увінчує перевернута піраміда, що клином заходить в гранітну основу. Саме бронзове погруддя нині на позаплановій реконструкції з метою технічних удосконалень і забезпечення довговічності.


Площа Пушкіна, пам’ятник О. Пушкіну


Олександр Пушкін (6 червня 1799 – 10 лютого 1837) – найвідоміший російський письменник. Його дружина, Наталія Гончарова, правнучка гетьмана Петра Дорошенка. Могилу гетьмана О. Пушкін відвідав 1833 році. У 1820–1824 роках він подорожував Україною. Поему "Полтава" (1828) написав у руслі імперської ідеології: оспівано Петра І, заплямовано гетьмана Івана Мазепу. Втім, Пушкін змалював його як державника і вклав у вуста: "Возиться годі з москалями, Украйні царством буть пора". Первісна назва поеми – "Мазепа", а "Полтавою" стала в останній момент, оскільки твір такого ж жанру і з такою ж назвою 1819 році написав знаменитий британський поет-романтик Джордж Байрон. Твори Пушкіна перекладали українською, починаючи з 1829 року. Вони вийшли окремими книжками у перекладах Івана Франка (1914) і Максима Рильського (1937), зібранням у чотирьох томах (1952–1954). Творчість О. Пушкіна на Закарпатті відома з другої половини ХІХ століття. Одне із сіл Виноградівського району з 1937 року називається Пушкіно.

Олександра Пушкіна вшанували в Ужгороді з нагоди 180-річчя від дня народження в центрі площі його імені, де раніше стояв меморіал чеському патріоту М. Тиршу. Пам’ятник має висоту 2,9 метри, складається з погруддя (1,2 метра, андезит) і чотирикутного постаменту (1,7 метра), що облицьований сірою мармуровою плиткою. Основою постаменту слугує низька база, облицьована андезитною плиткою. Скульптори К. Лозовий та М. Попович виконали погруддя на високому художньому рівні з портретною схожістю і дотриманням відповідних пропорцій. На чоловій стороні постаменту є напис російською "А.С. Пушкин".


Площа Петефі, пам’ятник Ш. Петефі


Шандор Петефі (1 січня 1822 – 1 липня 1849) – символ угорської нації. Справжнє ім`я і прізвище Олександр Петрович, його батько – серб, мати – словачка. Навчався в колегії м. Папа (західна Угорщина). Перший вірш "A borozó" ("Той, що п'є вино") оприлюднив 1842 року під власним ім`ям і прізвищем. Потім уже підписувався Шандор Петефі. Першу збірку "Вірші" видав 1844 році. Активний учасник Угорської революції 1848–1849 років. За традиційною версією загинув 31 липня 1849 року біля м. Шегешвар (нині Сігішоара у центральній Румунії) в бою з російськими козаками. Проте тіла Петефі там не виявили. За іншою версією – вивезений у Сибір, одружився на росіянці в Бурятії, помер у травні 1856 року.

Шандор Петефі зупинився в Ужгороді у дешевій корчмі-готелі "Чорний орел" на нічліг із 11 на 12 липня 1847 року. Це було по дорозі до коханої Юлії Седреї, що жила у північній Трансільванії (м. Ардуд) та з якою він одружився за два місяці, у вересні 1847-го. У "Дорожніх листах" Петефі написав: "Унґвар – надзвичайно погане місто. Брудне і неохайне. Якраз таке, як п'яна людина, котра впала в калюжу, і брудна, хитаючись, іде додому". Справді тоді площа, де стояв "Чорний орел", неприємно вражала: бруд під ногами, сморід від худоби, якою тут торгували. У кам'яній будівлі готелю було вісім кімнат і кухня. У 1904–1906 роках її розібрали через аварійний стан. Натомість звели будинок, де нині дитяча школа мистецтв.

Пам’ятник відкрито 29 вересня 1990 року. Скульптура розміщена неподалік від місцезнаходження готелю «Чорний орел», де Ш. Петефі ночував у липні 1847 року. На постаменті вмонтована металева табличка з написом угорською: «Автор Бейні Ференці. Подарунок Угорської Республіки. 1990». Це п’ята копія твору Б. Ференці. Інші від 1960 року встановлені в містах Дюла і Будапешт (Угорщина), Мілан (Італія), Кіто (Еквадор).

Бронзова фігура в повний зріст (розміри 1,85х0,65х0,4 метра) стоїть на низькому цегляному постаменті (0,22х2; 0,42х0,25 метра). Характер образу, що впевнено крокує, приминаючи лівою ногою лавровий вінок, виразно демонструє революційну героїку і неспокій. Петефі зображено з непокритою головою, опущена права рука міцно стиснута в кулак, а ліва торкається руків’я шаблі, що прикріплена до пояса.

Майстерно передана зовнішня схожість із Петефі та водночас створено узагальнений образ героя. Це простежується навіть у відтворенні одягу і взуття. Переконливої динаміки досягнуто через реалістичне вирішення скульптурних форм з ретельною обробкою окремих деталей, не порушуючи цілісність пластичного образу. Камерний характер скульптури підкреслили її невеликі розміри, а це передбачає близькі точки огляду і гармонійно вписується у буденний ритм середовища.

Як бачимо, в Ужгороді пам’ять про чільних представників української, чеської, словацької, російської, угорської націй належно увічнена. Саме ж місто заслуговує на процвітання як важливий культурний центр України.

Роман Офіцинський, доктор історичних наук, професор, Varosh

7 лютого, вт, 16:34     0 884

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити