Головна Культура Ужгород чистої води. Як у місті організовувати мистецькі події
Ужгород чистої води. Як у місті організовувати мистецькі події
Ужгород чистої води. Як у місті організовувати мистецькі події

Вінілова вечірка в тюрмі, радіо однієї людини, кінопоказ світового артхаусу. Олексій Уманський вигадує та реалізує культурні проекти в Ужгороді, які не розраховані на масову аудиторію та не можуть стати прибутковими. Втім вони продовжують розвиватися і з’являються нові. Ми поговорили з автором більшості найдивніших ужгородських культурних проектів про те, заради чого він все це не кидає і чому в Ужгороді зараз можна зреалізувати навіть найшаленішу ідею. А ще – що не так з монетизацією.

Існує щонайменше чотири проекти, якими зараз займається Олексій. Це Кінозал імені Стенлі Кубрика, який раніше мав постійну локацію в центрі міста (ми писали про це). У рамках цього проекту ще буває Кінокль – захід, який наближує глядача до того, що відбувається на екрані. Для цього присутні, наприклад, куштують їжу чи напої з фільму, влаштовують перформанси чи самі озвучують фільми. Ще є Круглий звук, вінілові вечірки в різних дивних місцях на кшталт аеропорту, бібліотеки, бані, та лекції про кіно в Академії мистецтв, де Олексій раз на кілька місяців розповідає про фільми та секрети їхнього виробництва – скажімо, про фільми Стенлі Кубрика, саундтреки, монтаж. І радіо. Він працює над створенням власної онлайн-радіостанції Єден – кожен ефір якої присвячений лише одній людині.

«У цьому фішка»

Радіо – це останній проект, який нещодавно запустився. Працює радіостанція так: кожен випуск для однієї людини та про неї. Всі рубрики стосуються цієї людини, а музика звучить лише з її плей-листа.

«Завжди всі радіостанції йдуть від часткового до загального, всі хочуть більшу аудиторію, більше цифр, щоб продавати рекламу і так далі. Я не хочу цим перейматися. Я буду мати годину на день, яку присвячуватиму одній людині. Будуть рубрики, присвячені одній людині, ведучий розповідатиме все, що про неї знає. Ну і ця людина точно послухає випуск. Якщо пощастить, ще і її знайомі. А в нас же тут Ужгород – всі один одного знаємо, всі знайомі», – пояснює Олексій.

Гроші на запуск зібрали з друзів. Точніше, ті побачили інформацію про те, що Олексій хоче зробити такий проект, і скинулися на картку. Зібрали більше тисячі доларів, за які закупили технічний мінімум: мікрофон, пульт, стійку, навушники. Ще хтось дав монітор від комп’ютера, а брат дав системний блок. Початок був успішним.

«Ну так, я знаю, що це може призвести до повного краху. Але я хочу спробувати. Якщо все дійде до того, що ніхто не слухає, і я це роблю ні для кого, то я це зрозумію і буду робити щось інше. Нам треба запуститися, щоб побачити, до чого воно приведе».

Хоча з грошима в культурі завжди все дивно. Так само, як і з попитом на культурні події в Ужгороді.

«Треба зробити моду»

«Коли в мене був кінозал на постійній основі, я робив усе, аби тільки люди приходили. І бувало, що по 50 людей на показі, а бувало й ніхто не приходив. І коли ніхто не приходив, я хотів нічого більше не робити. Але від цього тільки мені гірше буде, на жаль. А людям все одно.

У нас в Ужгороді зараз є трохи проблем. Наприклад, з тим, щоб привезти виконавців чи гурти. Люди не приходять на концерти – тому сюди перестали возити музикантів.

Мабуть, якось можна виховати смак. Треба зробити моду – мовляв, класно дивитися артхаусні фільми, це модно. І коли це модно, люди будуть бронювати столики, не пропускати події. А у нас виходить так: «О, а я вас знаю, добрий день, ви Олексій, ви кінозал робите, така класна ідея!». І так жодного разу та людина і не прийшла.

Я зрозумів, що хай буде троє людей, яким це треба. І я реалізовуюсь, і ці три людини задоволені.

Раніше думав, що проблема в грошах – може в людини немає дати за квиток 50 гривень? Але насправді ні. Всі п’ють пиво – і по три, і по чотири пива. Значить, у них є гроші, просто їм треба задовольняти свої потреби. У них немає потреби йти і дивитися фільм, який виграв Берлінський кінофестиваль. Просто немає цієї внутрішньої потреби. В мене є, тому я показую».

Як на цьому заробляти?

Заробляє Олексій переважно іншим – працює ведучим на весіллях. А мистецькі проекти, скільки б їх не було, це те, в що доводиться частіше вкладати. Але бувають і винятки.

«Наприклад, вінілова справа допомагає не заробляти, але інколи мати хоч якісь гонорари. Люди в місті знають, що я граю, їм цікаво це побачити, їм треба в галерею, ресторан чи кафе якусь мінімальну розвагу на презентацію чогось. І тоді вони дзвонять мені, пропонують гроші. Після того, як я пограв на вокзалі, мені десь четверо людей дзвонили і запрошували до себе пограти.

Я слабкий економіст, ніколи не заробляв на тому, що робив. Ні на одній вечірці чи кінопоказі я не заробив дві тисячі гривень, і на радіо не заробляю, я не знаю, як на цьому заробляти. Ну от я пограю в тюрмі – хто мені за це заплатить?»

«Це Ужгород чистої води»

Непередбачуваність аудиторії – це одна з причин, чому Олексій не розраховує на масовість. Каже, що і вінілові вечірки робить, перш за все, для себе – щоб пограти музику, здивувати людей місцем.

Такими місцями вже були баня, вокзал, бібліотека, аеропорт, запліснявілий підвал, у планах – в’язниця. Хоче пограти для тих, хто має проблеми з законом – аби розширити коло людей, наближених до вінілової культури.

«Вініл взагалі повертається, стає актуальним. Це гарно виглядає. Я би не сказав, що можна відрізнити звук звичайним вухом, але круто, коли музику можна потрогати. Це не якийсь диск чи флешка, це довершена кругла платівка з музикою. Ви її десь придбали, виміняли, отримали в подарунок. Вона завжди має історію».

В Ужгороді можна організувати будь-що, було би бажання, переконаний Олексій. У цьому сенсі тут набагато більше можливостей, ніж, скажімо, в Києві. Саме в Ужгороді Олексій почав озвучувати документальні фільми, про що давно мріяв. Просто сів, каже, записав голос, наклав на відео, показав у себе в кінозалі.

В Ужгороді можна все.

Альона Вишницька, Varosh

Фото: Віталій Маріаш

28 січня, , 23:47     0 1197

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити