Головна Культура "Тікати не можна лишатися": екранізація оповідання Андрія Любки
"Тікати не можна лишатися": екранізація оповідання Андрія Любки
"Тікати не можна лишатися": екранізація оповідання Андрія Любки

Навесні 2017 розпочались зйомки короткометрівки за оповіданням Андрія Любки "Королева рами". Стрічка має назву "Лишатися не можна тікати". Це реальна історія, що відбулась в Ужгороді у післявоєнний період. Ми поспілкувалися з режисером Мариною Лопушін і почули історію створення та цікаві подробиці стрічки з перших вуст. Далі – пряма мова.

Про себе

Я навчаюся і живу в Києві. Тут закінчила бакалаврат режисури телебачення в КНУТКіТ ім. І.К. Карпенка-Карого (майстерня В.П. Вітера). Екранізація оповідання "Королева рами" – це моя дипломна робота, 4-а кіноробота. До цього екранізувала однойменний уривок з роману "Мати Все" Люко Дашвар. 2 роботи – документальні: "Ельза"(про стосунки дресирувальника тигрів в київському цирку і його підопічну) і "Комуналка" (створена в рамках Відеоакадемії DOCEmotion Українського Католицького університету). Цю стрічку ми показували на фестивалі DocuDays UA цієї весни. Також була режисером музичного кліпу "Як чоловік" київського гурту "Fraida".

Короткий метр – це хороший етап. Для мене це те, що ти маєш всередині себе і віддаєш глядачу. Глибина твого світу, який ти готовий відкрити людям.

Любка, література і кіно

Андрієву творчість я вподобала з книги "Спати з жінками". Я, як Раневська Пушкіна – підкреслювала собі ледь не кожен рядок. Читаючи "Карбід", я була на 3-му курсі і задумалась над екранізацією для диплому. Образ Тиса в костюмі, з прищепками на штанах і на велосипеді мене дуже вразив. Той велосипед, видно, не давав мені спокою ще тоді. А потім настало літо перед дипломом. Відпочиваючи у Львові, співпало так, що в один з цих днів Андрій мав виступ в рамках якогось заходу, який я не змогла пропустити. На тій зустрічі було зачитано "Жінка із сірниками" і "Королева рами" зі ще не виданої збірки. Тоді я дуже хотіла написати і зняти комедію і працювала над цим. Водночас, мені до перегляду регулярно потрапляли фільми про пригнічення націй та дискримінацію (у цьому випадку про Голокост): "Список Шиндлера" Стівена Спілберга, "В темноті" Агнєшки Холланд... Останнє оповідання припало до душі і мало досить кіношний формат, тому я про нього і задумалась. Так моя цікавість до історичної несправедливості і образ велосипеда склалися в один пазл – кіно.

У нас з Андрієм є своя маленька історія. На пропозицію екранізувати оповідання Андрій відреагував позитивно і сказав, що тільки "за"! А потім, під час підготовки, коли я напала на нього з купою запитань і прохань порад щодо локацій, він відповів лише "Нічим не можу допомогти. Успіху!". Уууух, я тоді образилась на його байдужість до свого твору і мені так прикро стало. Але потім ми з'ясували з ним, що він дійсно не знав того, що ми шукали і не міг зарадити. Зараз я відчуваю лише підтримку з його боку і за це дуже вдячна. Я дуже рада, що працюю з твором драматурга-сучасника, коли можна порадитися, докопатися до задуму, який заклав автор і розібрати темні моменти драматургії.

Львівський Ужгород або кілька секретів стрічки (залаштункових історій)

Спочатку зйомки планувалися в Києві, потім лиш інтер'єрні сцени, а згодом, зрозумівши, що це буде складно і може не вийти, в силу того, що культура архітектури в Києві і в Західній Україні досить різна, ми зрозуміли, що передати епоху можна лише на заході країни. Як місце для зйомок ми розглядали Ужгород, адже всі події відбувались там. Але місто геть не пристосоване до цього, на головній вулиці все заліплено вивісками магазинів, досить далеко від Києва і немає якісної технічної бази. Тож ми зупинилися на Львові.

Зйомки тривали у три періоди: квітень, травень та вересень. В загальному – в нас було 9 знімальних днів.

Те, що буде весело, ми зрозуміли, коли наші звукорежисери сіли у вагон до Львова з циганським табором, а костюмер – в плацкарт з незаконним копачем бурштину і колишнім в'язнем. Отож, як зйомки почнеш, так вони і підуть. Ми таємно знімали в орендованій квартирі. Сказати чесно – було дуже лячно. За сценарієм – це помешкання головних героїв. Але за тим же сценарієм там відбувається погром НКВДистів. І це була найнезрозуміліше наше завдання. Зміна була нічна, тож сцену НКВД ми лишили на ранок. Зрештою, бажання творити кіно більше за страх адміністративного покарання.

Тож десь годині о 5-6-й ранку сусідам довелося слухати зростаючий крик Сильвії: "Не чіпайте! Тут нічого немає!". А потім, о 8-9-й годині, ми вже геть нічого і нікого не боялися, і запустили до квартири НКВДистів, які тупотіли, знімали паркет, кидали на нього стільці, бахкали шухлядками. Не боялися ми, а дарма. Бо тут в двері роздався стукіт і наші серця таки трохи пришвидшились. З трьох дозволених на перебування осіб – в квартирі було 13. Я понад усе боялася відчинити двері, але це зробив наш продюсер. І на порозі стояла наша художниця Надія Шепітчак, яка всю ніч робила камін, і не змогла зателефонувати. Більшої напруги ніж тоді – ми навряд відчували.

А закінчились наші зйомки поєднанням двох звукорежисерських сердець.

Інколи здавалося, що ми знімаємо не завдяки, а попри

Проблем, як і пригод, вистачало. Пошук білої сукні в маки був найменшою з них. Перш за все, ми зіштовхнулися з проблемою локацій. Потрібно було знайти будинок/квартиру австрійського стилю, або як мінімум, з австрійським п'єцом. Варіанти змінювались від музею до павільйону. У центрі Львова ми знайшли ідеальну квартиру, і будучи чесними і щирими, сказали ріелторці, що хочемо знімати там стрічку. Люб'язна пані поставила нам умови, в яких про мистецтво творити й мови не могло бути і підняла ціну до 5 000 грн за добу. Інколи здавалося, що ми знімаємо не завдяки, а попри. Але за місяць таки знайшлася квартира, яка не належала тій пані. Життя нас тут навчило і нам довелося проводити зйомку підпільно.

Інакша проблема з локаціями – це сам Львів. Ми їхали туди через потрібну нам архітектуру міста. Нам потрібна була вузенька вуличка, з забудовами австрійського стилю і бруківкою. Але коли дійшла справа до зйомок, то зрозуміли, що вся ця архітектура спаплюжена графіті, рекламою або пластиковими вікнами. Вихід ми знайшли. Не той ідеал, який малювався в команди в голові, але ідеї дотримались.

Ще однієї проблемою став п'єц, який за сценарієм мав розбитися. На винайманій квартирі-локації п'єца ми розбити не могли. Тож спочатку наша київська художниця вручну виліпила автентичний австрійський візерунок, зробила форму і залила в неї понад 50 гіпсових кахликів. Ці кахлі ми перевезли до Львова. А вже під час зйомок наша львівська художниця підключила ледь не всю "скульптурну інтелігенцію" Львова, і разом без перестану ледь не добу будували камін, розбиття якого ми заявили лиш в 2-х кадрах.

Коли друзі читали сценарій, то одразу питали "Як ти це зробиш? ". Відповіді я сама не мала – мозок не знав, а руки робили. 

Місце і час прем’єри

19 жовтня о 18:00 у Синій залі Будинку кіно ми нарешті представимо те, над чим працювали так довго і старанно. Показ пройде в рамках дебютного показу дипломних робіт нашої майстерні. Тобто побачити можна буде не лише екранізацію оповідання "Королева рами", а й ще з десяток цікавих і нових короткометражок. Показ відбуватиметься в 2 дні – 20-го та 19-го жовтня. Програма кожного з днів відрізняється. Наша прем'єра відбудеться в перший день, тож запрошуємо всіх.

Іванна Стець, Varosh

18 жовтня, ср, 16:16     0 627

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити