У межах 23 Форуму видавців у Львові український письменник та мандрівник Макс Кідрук поділився досвідом подорожі ще до вільної, мирної Сирії. Далі пряма мова.
Я подорожував Сирією на початку 2012 року в рамках поїздки близьким Сходом. Тоді за 3 місяці я об’їхав ще й Ліван, Йорданію та Єгипет. Побачене надзвичайно відрізняється від того, що ми звикли спостерігати з екранів телевізора. Сирія – це, без перебільшення, одна з історично найбагатших країн. Історія її почалась понад чотири тисячі років тому. Сирія мала десятки цивілізацій: від шумерів до Македонського. Одні з найперших міст-поселень були саме в Сирії. Сьогодні мені дуже прикро спостерігати в що перетворилась ця країна. Я впевнений, що жертв можна було уникнути. І людство зберегло б всі ці пам’ятки.
З власного досвіду знаю: що бідніша країна, то привітніші люди. Сирія – дуже бідна країна. Але подорожуючи маленькими містами ще до війни, мене часто запрошували пообідати у своїх хатинах місцеві мешканці. Коли ж я намагався розрахуватись, вони заперечували.
Уже зараз, зважаючи на сучасний стан Сирії, війну протягом 5 років, я починаю розуміти певні речі, яких на той момент не міг збагнути.
Я їхав до міста Латакії звичайною маршруткою – маленьким мікроавтобусом. Він був переповнений студентами, які прямували на навчання або ж поверталися додому. Хлопці та дівчата зрозуміли, що я турист, і хто володів англійською, почали розпитувати звідки я. Я сказав, що з України, а не американець, як спочатку їм здалось. Всі запитання мали політичне спрямування. Вони допитувались моєї думки щодо висловлювань Барака Обами, яких я навіть не знав. Запитували, чи правильно, що Америка повинна втрутитися у політику їхньої країни? Я намагався бути толерантним. Але зараз розумію, що країна вже тоді сиділа на пороховій бочці. Серед студентів панували суперечки щодо всієї політичної ситуації.
Замок Крак де Шевальє
Територія сучасної Сирії першою постраждала від походів благочестивих хрестоносців. Вони починали будівництва багатьох сирійських замків. Сьогоднішні замок Крак де Шевальє один з найкращих середньовічних замків, який зберігся з тих часів. На жаль, його башти вже знищені. У 2013 році армія Асада їх розбомбила.
Апамеа
Апамеа – столиця сирійського уламку імперії Олександра Македонського. В місті знаходиться найдовша колонада за всю історію людства. Це місто – руїни. Я приїхав сюди об 11 годині. Для Сирії це дуже рано. Апамеа знаходиться далеко від усіх відомих туристичних маршрутів. Тому територія місцевості була нелюдною. Квиткова каса, де мав би хоч хтось бути, теж порожня. Мені довелося ставити фотокамеру на камінь, щоб себе сфотографувати.
Пальміра. Храм Баала
Пальміра – одне з найбагатших та наймогутніших міст еллінської доби. Вхід на територію старовинного міста – безкоштовний. Просто приїжджаєш, перед тобою – пустеля і руїни. Це місце надзвичайно зачаровує.
Місто з самого початку не належало еллінам. Але тоді еллінська культура була настільки потужною, що майже все будувалося у цьому стилі. Храм Баала – єдине поховання вельмож, виконане в еллінському стилі. Сама ж Пальміра була досить європейським містом. Структура розвинена: нормальні дороги, хостели, гест хауси, оскільки поряд руїни та військова авіабаза.
Я блукав руїнами Пальміри. Мене побачили місцеві хлопчаки і почали гукати до себе. Вони пасли кіз прямісінько у пустелі. Одна з них почала народжувати. Хлопці просили зафільмувати цю історію. Попри намагання пояснити, що це не є пріоритетним сюжетом моєї подорожі, козу все ж таки довелось знімати. Хлопчаки били козу по стегнах, мені стало шкода тварини. Врешті решт хлопці намагалися отримати від мене грошей за фільмування їхньої кози. Все як в типових арабських країнах, де вимагають спочатку одне, а потім все до останнього, що в тебе залишиться, включно до білизни.
Зараз цим хлопцям по 14-15 років – хороший вік, щоб поповнювати лави ІДІЛу. Сподіваюсь, що в їхньому житті було щось, щоб протистояти такій пропаганді.
Сирія багато чого мене навчила як країна. І те, що зараз продовжує відбуватись викликає певні протиріччя: чи повинні сильні країни втручатися в розвиток іншої держави.
Різниця в арабській та європейській культурах величезна: в загальній освіченості, культурності, у ставленні до цінностей. Мені було досить важко спілкуватись з місцевими жителями. Якщо у невеличких містах зі мною були гостинними, щирими, то у великих хотіли вибити грошей. Спілкування часто обмежувалось власниками хостелів, які радили, куди не треба йти, щоб не вбили. Було важко знайти інтелігенцію, викладачів, переважна частина населення – робочий клас. Так склалось, що з цієї поїздки не маю людей, з якими б і досі підтримував зв’язок. У 2012 році Інтернет там був заборонений.
Для мене подорожі – це спосіб руйнування панівних стереотипів. Коли говорю, що АН225 – це український літак, а Сікорський та Корольов – українці. Дехто думав, що Україна – це десь між Німеччиною і Монголією, і аж ніяк не найбільша територіально країна у Європі. Це дозволяє по-новому поглянути на нашу країну, на нас, багатьом відкриває очі.
Анна Дорожко, Varosh
