Головна Культура Комунальна «нумізматика», або Мистецтво під ногами
Комунальна «нумізматика», або Мистецтво під ногами
Комунальна «нумізматика», або Мистецтво під ногами

Сувора буденність примушує нас дивитись під ноги значно частіше, аніж вперед чи вгору. Бо під ногами – як не калюжа, то вибоїна, а гірше за все, якщо відкрита каналізаційна шахта.

Та є серед нас романтики, які під ногами бачать не лише джерела небезпеки, а й предмети колекціювання, а саме – каналізаційні люки.

Йдеться не про злочинців, котрі викрадають чавунні кришки, аби здати їх на металобрухт (і котрим плювати, що це – створення для інших реальної небезпеки покалічитися або й вбитись). Мова про тих, хто помічає на землі, на тротуарах чи на дорогах, цікаві каналізаційні люки, фотографує їх, а тоді ділиться з такими ж фанами через власні сайти або соціальні мережі. 

Хітом інтернету давно стали каналізаційні люки Японії. Різнокольорові, із зображенням риб та птахів, пагод та самураїв, ці чавунні кришки дивують і викликають заздрість – «Ну чому вони можуть, а ми – ні?»

Європейці обрали свій стиль – кольорові люки тут майже не зустрінеш, але й на однотонних можна виробляти дива: карбувати герби міст або хитрі візерунки, інколи розміщати рекламу, навіть відзначати міські ювілеї тощо.

Інколи самі по собі люки не є чимось цікавим, але в їхній підбірці розкривається історія міста. Так, по низці фото з Чернівців можна простежити, до яких держав відносилось місто протягом 20-го століття – на його вулицях збереглися взірці виробництва Австро-Угорщини (з написами німецькою мовою, адже Буковина була провінцією австрійської частини двоголової імперії), Румунії (до якої місто потрапило у період між двома світовими війнами), радянські, та вже нові, українські. 

На жаль, на Закарпатті люковим різноманіттям не може похвалитися жодне місто. Але й те, що є, виступає непоганим свідком історії. Так, в Ужгороді нерідко можна побачити каналізаційні кришки фірми «Demeter», місцевого виробника чехословацького періоду (хоч прізвище й угорське) та інші комунальні артефакти того періоду.

В Берегові біля будівлі пошти збереглася пара люків часів Угорського королівства. На жаль, їх час від часу ледь не заливають асфальтом, минулого року один з люків луснув, але, на честь місцевих комунальників, не пішов на брухт, а був дбайливо заварений.

В центрі міста під час реконструкції центральної площі віднайшлася старовинна кришка від пожежного гідранту. І тут також треба віддати належне міським упорядникам – кришку зі смаком вписали в сучасну бруківку.

На території районної лікарні, перші корпуси якої були збудовані в 1930-х роках за часів чехословацького урядування, є люк того часу, хоч і призначений для Ужгороду.

Можливо, після цього матеріалу знайдуться (чи вже є?) охочі до фотополювання за люками й в нашому краї. Було б добре, якби вони помітили якісь цікаві екземпляри по наших містах – і доклали зусиль, аби цікаві люки не були пущені на брухт, натомість потрапили б під кращий опік місцевих влад.

Наприкінці – пара цікавих фактів про каналізаційні люки.

* Каналізаційним люкам років значно менше, аніж власне каналізації. Адже системи відведення забрудненої води з домівок заможних панів, а також з громадських вбиралень, будували ще у давніх Римі та Греції. З античних часів дійшло до нас слово «клоака», яке походить від латинського Cluo – чистити. Клоаки будували синхронно з проведенням водопроводів. Зокрема, в Римі часів його могутності працювало дев’ять водопроводів, які щодня подавали у місто понад мільйон кубометрів води. Відводились нечистоти у річки – до відстійників та очисних споруд на той час ще не дійшли. У середньовіччя здобутки античної цивілізації були забуті та відкинуті. Відтак, вулиці тогочасних міст були завалені нечистотами, в яких дуже добре жилося щурам та іншим носіям чуми, тифу, холери. Радикальні зміни у Європі наступили тільки в середині ХІХ-го століття. У Лондоні в 1860 роках було споруджено понад 2 тисячі кілометрів каналізаційних труб, у Парижі подібне будівництво почалось наприкінці 1880-х років. В Москві перші дві сотні домогосподарств приєднали до каналізаційної системи в 1898 році, в Києві будівництво каналізаційних мереж розпочалося навіть швидше – у 1894 році. Щодо Закарпаття, то інформацію про те, як прокладали водопровід та каналізацію в Мукачеві, детально розповідав три роки тому місцевий історик Олексій Філіпов.

* Слово «люк» походить від німецького «Luke» (дірка, порожнина). Тривалий час каналізаційних кришок у нашому розумінні люди не знали – «технічні лази» прикривали камінням або дошками. Промислове ХІХ століття вимагало адекватного вирішення технічної проблеми, і воно знайшлось у вигляді круглої кришки. До речі, чому круглої? Виявляється, причин чимало – нараховують не менше десяти. Виявляється, круглі кришки більш довготривалі. Потім, у круглий отвір легше пройти всілякому обладнанню, проте при випадковому падінні людини гладкі краї менше її травмують. Круглу кришку легше катати (що, на жаль, не тільки плюс – для робочих, але й мінус для власників – бо так само її може укотити крадій). Врешті, колодязі та шахти, яким закриваються люки – круглої форми, бо так їх легше копати, і тільки так їх можна бурити. Але головніша причина лежить у геометрії – кругла кришка, рівна за величиною отвору, який вона закриває, ніколи в нього не провалиться, на відміну від квадратної чи трикутної.

* Дата появи каналізаційної кришки у Європі достеменно не відома, а ось американські історики про свою знають. На Манхеттені, в елітному районі Сохо до сих пір можна побачити люк, встановлений у 1866 році. На ньому – напис «Croton Aqueduct», назва фірми, що забезпечувала одну з перших систем водопостачання «Великого Яблука». Історики комунальних систем стверджують, що кожен мешканець Манхеттена хоч раз у житті та й наступив на цей історичний люк. Згодом кришки від лазів у різні комунікації почали прикрашатись іменами виробників. Кмітливі підприємці зрозуміли, що люк також може бути носієм реклами – наприклад, одним з перших „каналізаційних рекламодавців” стала фірма, що в основному займалась ремонтом печей. Деякі люки були ексклюзивними – їх виробляли вручну. Традиція збереглась до наших днів – і нині крупні торгівельні корпорації на Манхеттені прикрашають отвори до каналізацій люками з власними іменами, причому виробляють їх не лише з традиційного чавуну, але й міді, сталі і навіть позолочені. Щоправда, витримувати стандарти (вага 110-150 фунтів, та умова – не заважати перехожим і бути безпечним) повинні всі кришки, навіть золочені. Примітно, що роблять кришки для Нью-Йорку не американці, а індуси. Індія налагодила якісне і, головне, дешеве (в 10-15 разів дешевше, аніж у місцевих фірм) виробництво люків, до того ж приймаються індивідуальні замовлення із будь якими забаганками. Отака вона, глобалізація в дії...

* Крадіжки люків – також глобальна проблема. Їх крадуть не лише в нашій країні чи Росії, але й в Індії, і в суровому до злочинності Китаї. Лише в Пекіні щороку їх викрадають понад 200 тисяч. Крадіжки не рідко трапляються і в заможних країнах – США, Великобританії, Канаді. В якості протидії винахідники змагаються із крадіями, вигадуючи хитрі замки, а також виготовляючи кришки з неметалічної сировини, адже причина крадіжок люків майже усюди одна – їх здають на металобрухт, попри суворі заборони приймати це комунальне майно.


Олег Супруненко, фото автора та з інтернету, спеціально для Varosh.com.ua

9 березня 2013, сб, 10:13     0 2749

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити