Культура

Флешбеки з Pohoda 2017: Well done!

16 Липня 2017 3 091

Прокидаєшся о восьмій ранку, бо твій намет вже шкварчить на сонці. Вісімдесят хвилин займає черга в душ. Неймовірно, та не дратує ні одне, ні інше. Це частина тутешньої рутини, а загалом на Pohoda почуваєшся як вдома, тільки музика грає значно гучніше і наживо.

Останній день фестивалю не несе жодних руйнівних тенденцій. Всі і все виглядає так, ніби завтра зустрічаємося в той же час і на тому ж місці.

А от британці Idles висмикують з "м’ясом" дроти, рвуть струни і розносять барабанну установку всього за шістдесят програмних хвилин. Ці навіжені починали хіпстерським інді, а тепер отак впевнено реінкарнують панк. Під час роботи над дебютною платівкою, фронтмен Джо Талбот (Joe Talbot) втратив маму, вона померла після тривалої боротьби з раком. Це стало переломним моментом в житті чоловіка та гурту натомість. Альбом "Brutalism" побачив світ у березні цього року і був схвально сприйнятий критиками та публікою. На разі Idles визнають найцікавішим новим британським колективом. Концерт на Orange Stage став заключним після кількох місяців насиченого турне.

Скарб світової музики Les Amazones d’Afrique привезли на Pohoda свою першу платівку "République Amazone", з восьми вокалісток проекту присутніми були лише чотири, але це не зменшило колорит чи запал в жодному разі. Найкращі музиканти західної Африки об’єдналися заради підтримки гендерної рівності і це був єдиний концерт, який цього року втримав мене на головній сцені від початку і до кінця. Щоправда, таки перемістила б його на меншу сцену, але не мені судити логістичні рішення організаторів.

Ho99o9 тріумфально повернулися на фестиваль після минулорічного концерту на крихітній Europe Stage. Це унікальний випадок, коли гурт грає на Pohoda два роки поспіль. Фрікові представники андеграунду Нью-Джерсі та Лос-Анжелеса нагнітали повітря на велелюдній Space Arena. Багато якісного звуку, несамовитий TheOGM та близький до божевілля Eaddy, ударник Брендон Пертцборн (Brandon Pertzborn) організували певно найбільший мошпіт на фестивалі. Наскільки взагалі можуть бути організовані масові безлади…

Обіцяла повернутися до сприйняття словаками їхньої музики: наметовим містечком з ночі до ранку лунають народні пісні, а коли на якійсь зі сцен грає словацький гурт – не проштовхнутись. І це викликає ніщо інше, як заздрість. Бо треба зізнатися, що ми біля вогнищ співаємо українське в одиничних випадках, а так, щоб народну пісню, бодай одненьку, знати від початку і до кінця – це певно раз на тисячі. З гуртами і виконавцями у нас теж якось складно, навіть тепер, коли є фестивалі з повністю вітчизняним лайн-апом… зрештою, не одному ж Океану Ельзи збирати стадіони роки поспіль, шановні!

На Space Arena свої сети відіграли Electro Guzzi. Аналогічні стадіонним кількості людей збирають біля Upriner Stage Джейк Баг (Jake Bugg) та розтиражовані Alt-J, концерт яких взяв на себе всі блукаючі вуха, тому на решті майданчиків людей небагато, але це свідомі шанувальники.

Orange Stage закривали легенди шугейзу The Jesus and Mary Chain. Публіка відверто зріла, що логічно, зважаючи на більше як тридцять років історії гурту, включно з десятирічним зникненням з горизонтів. А чим зріла публіка відрізняється від молодої? Вона смакує кожну секунду з улюбленим музикантом, а не залипає в смартфон. У березні світ побачила перша за дев’ятнадцять років платівка "Damage and Joy", сьома у дискографії. Не обійшлось і без культової "Just Like Honey".

Після цього концерту ми блукаємо за лаштунками з Агатою та Якубом, подружжя з Чехії, вони вже кілька років курують взаємодію акредитованих журналістів з виконавцями Orange Stage.

Агата: Я потрапила на Pohoda волонтером у 2012 році, фактично охороняла прес-центр. Через рік мені зателефонували і запросили вже на безпосередню роботу, і відтоді я займаюся організацією інтерв’ю артистів з Orange Stage, а також пропуском фотографів на фотопіт. Найважче в цій роботі – залишатися притомним, напевно, намагатися ігнорувати біль в спині та ногах. Але це все нормально. Я люблю це, я відчуваю себе частиною великої справи, членом справжньої фестивальної родини. У мене не було неприємного досвіду спілкування з артистами, тим паче з менеджерами, які понад усе намагаються бути милими і тільки допомагають в роботі.

Якуб: 2017 рік – мій десятий рік на Pohoda. Шість років я був тут гостем, а чотири роки тому я почав працювати. Грубо кажучи – я у Агати на побігеньках, вона завантажує мене весь час, але вона моя дружина, тому я повинен слухатись в будь-якому разі (сміється – ред.). Я намагаюся орієнтуватися у всьому, що відбувається. Роблю все можливе, аби все необхідне ставалося просто і спокійно… щоб люди залишались задоволеними. Якщо тобі комфортно, і всім навкруги комфортно теж – все працює якнайкраще. Це справді не так вже й складно. Щороку я повертаюся сюди і працюю з найкращими людьми, які тільки можуть бути. У мене в році є Великдень, день народження і Pohoda – я чекаю ці дні з особливим трепетом.

Агата: Він справді чудовий і добре робить свою справу, дбає про всіх навколо, розносить воду чи беруші охоронцям під сценою у вільні хвилини. Всі люблять його. Команда тут і справді чудова. Ми зустрічаємося кожного року, а по завершенні Pohoda повертаємося до свого нудного чеського життя, щоб наступні 363 доби чекати наступного фестивалю.

Якуб: Поєднання різної музики в лайн-апах, взаємодія до цього не знайомих людей з різних країн, привітний персонал – все це назбирує в тобі велику сяючу теплу кулю, котра допомагає тобі переживати буденні клопоти і неприємності, допомагає чекати і дочекатися до наступного року. І це чудово, це те, для чого музика і фестивалі були придумані.

Ми обіймаємо наших нових друзів на прощання і повертаємося до наметового містечка, щоб на ранок бути вигнаними за фестивальні кордони все тим же безжальним сонцем. Ми повертаємося до своїх буднів так само, як Якуб і Агата, щоб аналогічно рахувати дні і чекати нової зустрічі. Там, де про тебе подбають. Там, де тебе чекає Pohoda…

Катя Маріаш, Varosh

Фото Віталій Маріаш, Валентин Клєпаков

0 #