Хороша та цікава екскурсія – велика рідкість. Часом, слухаючи екскурсовода, ненароком починаєш жалкувати про приїзд у місто/місце. Утім, як тільки голос стихає, радісно гуляєш та фотографуєшся.
Ми вирішили дізнатися у двох екскурсоводів, на екскурсіях яких нам було по-справжньому цікаво, про те, що і як потрібно робити під час екскурсії. На які теми табу, про що жартувати та як з цікавістю щоразу розповідати про одні й ті самі місця.
Наші співрозмовники Владислав Товтин і Тетяна Лавришин.
Владислав Товтин, 36 років, історик
Освіта історика дуже допомагає у роботі екскурсовода – це своєрідна її основа. Кожна екскурсія інша – бо ж людина не аудіогід. До кожної групи потрібен свій підхід.
Ще у студентські роки, коли до мене приїздили друзі і знайомі, я завжди хотів розповісти якомога більше цікавої інформації про Ужгород. Тоді, я напевно й проводив свої перші екскурсії. Потім деякий час жив у Києві, і коли приїздили ужгородці, то знову ж таки, розповідав і показував їм місто.
Після повернення до Ужгорода, я потрапив у руки до наших туризмознавців і почав займатися цим більш системно. Перша ж серйозна екскурсія відбулася років п’ять тому.
Як таких хвилювань не було. Змінюється дещо ситуація, коли звикаєш проводити екскурсії в Ужгороді, а потім тобі доводиться їхати за межі міста. Так я вперше потрапив на Синевир – і одразу ж проводив екскурсію. Те саме було з Говерлою. (сміється) Нові місця мають свою специфіку, тому готуватися потрібно ретельніше.
Тетяна Лавришин, 25 років, практичний психолог
Випадково потрапила на курси екскурсоводів, які проводилися у будівельному ліцеї у Мукачеві. Потім проходила практику на замку "Паланок" і коли запропонували залишитися там, то вирішила: чому б і ні.
Перша екскурсія? Це було щось страшне, мені досі шкода тих киян. (посміхається) Це була молода пара, що вперше приїхала до Закарпаття. Перед екскурсією я про себе думала: якщо я це не зроблю сьогодні, то вже не зможу ніколи.
Я до них сама підійшла, сказала, що тут стажуюся і що готова безкоштовно провести екскурсію: мені практика, їм – знайомство з замком.
У кінцевому підсумку все пройшло добре, вони навіть вирішили заплатити, хоча я казала, що це моя перша екскурсія і грошей не треба. Тоді дуже хвилювалася, увесь час боялася забути дати чи текст. А далі – пішло-поїхало. (посміхається)
Я думаю, що робота має збуджувати. Поки це відбувається – ти цікавий собі й іншим. Поки мені цікаво з собою, людям теж буде цікаво. Якщо ж говорити про екскурсію саме замком, то мене часто питають: чи не набридає постійно повторювати один і той самий текст? Я відповідаю, що ні, адже завжди його розповідаю наче уперше. Найважливіше – це передати емоції та тримати зоровий контакт. І дуже важливо любити те, про що розповідаєш.
Як часто проводите екскурсії сьогодні?
Владислав Товтин: Сьогодні не так вже й часто проводжу, бо, загалом, це не є моєю основною діяльністю. Комерцією займаюся все менше й менше. Кілька разів на місяць – максимум.
Останнім часом я беру лише цікаві екскурсії. Досить важко проводити стандартні, які складають туристичні фірми, бо тоді за критично короткий термін часу потрібно показати максимальну кількість місць. Виходить, що ви витрачаєте багато часу, зусиль, а у підсумку – жодної віддачі.
Хочеться все ж робити щось цікаве. Але є кілька турфірм, які розробляють хороші маршрути. Мені подобається проводити індивідуальні екскурсії, ті, на яких я можу спілкуватися з людьми, бачити усіх. Це значно цікавіше, ніж водити 40 чоловік містом, половина з яких взагалі нічого не почує.
Тетяна Лавришин: Проводжу переважно на вихідних та у свята – на щастя, працюю на державній роботі, тому проблем з графіком немає. Екскурсія – це ціле мистецтво. За перші кілька хвилин ти мусиш зрозуміти, як з людьми спілкуватися, про що їм варто говорити, а чого просто неприпустимо.
Найстрашніше для мене було приймати гостей з Австрії. Дилема: як подати те, що австрійці тоді, м’яко кажучи, заважали мешканцям міста жити, так, аби не образити гостей та й історію передати? Хоча, вони певно й самі розуміють, що тут їм були не завжди раді.
Правила хорошої екскурсії: яким повинен бути екскурсовод?
Владислав Товтин: По-перше, екскурсовод має володіти матеріалом. По-друге, вміти спілкуватися з людьми. І по-третє, мати добре почуття гумору – це дуже важливо.
Тетяна Лавришин: Найважливіше – це толерантність, емпатія і хороша пам’ять, звісно. У першу трійку я б ще поставила почуття гумору. Бувають такі випадки, де без нього ніяк.
Є неписане правило для екскурсовода: табу на спорт, політику та релігію. Їх абсолютно не варто зачіпати на суб’єктивному рівні. Тому, якщо хтось з гостей починає не толерантно щось висловлювати, потрібно обережно віджартуватися і перейти на іншу тему.
Відкриті екскурсії
Владислав Товтин: Можна вигадувати і планувати, що завгодно, але, якщо це не потрібно людям, то це немає сенсу. А відкриті екскурсії – потрібні і цікаві. Я думаю, що вони й надалі процвітатимуть. Було залучено велику кількість, екскурсоводів. Навіть стало престижно провести відкриту екскурсію: знаю, що записуються навіть на кілька тижнів наперед. Це прекрасна можливість представити свій авторський маршрут та розкрити себе.
Тетяна Лавришин: На відкритих екскурсіях побувала лише в ролі туристки. Правда, незвичайної. Бо сприймаєш не лише естетичну сторону екскурсії, але намагаєшся не пропустити те корисне, що отримуєш там. Це нагода повчитися у своїх колег, заново побачити те, що згодом презентуватимеш гостям міста.
Що надихає?
Владислав Товтин: Найцікавіше для мене в екскурсійній діяльності – спілкування з людьми, задоволення від того, що ти розповідаєш людям цікаві речі, дивуєш їх, а також те, що ти можеш подорожувати.
Тетяна Лавришин: Надихають мене власне відвідувачі. Коли бачиш блиск в очах, щиру цікавість – розумієш, що недарма стараєшся. А якщо розмова перетворюється на діалог між гостями та мною (що, нажаль, можливе лише за індивідуальної екскурсії), то заряджаєшся енергією на весь день. І особливо класно, коли є нагода розказати щось нетривіальне, те, чого не прочитаєш у звичайному посібнику з історії.
Яка екскурсія, з тих, що вели не ви, запам’яталася найбільше?
Владислав Товтин: Зазвичай я подорожую сам і мені подобається самотужки все знаходити і дізнаватися. Тому на екскурсії я потрапляю дуже рідко. (сміється) Навіть в Ужгороді я на жодній екскурсії не був більше 5 хвилин. Можливо, аби не перейняти якісь прийоми інших екскурсоводів.
Тетяна Лавришин: Незважаючи на те, що я екскурсовод, я не люблю їздити на екскурсії. Особливо, чітко це усвідомлюєш, коли потрапляєш на ті, де екскурсоводи лише сухо передають інформацію. Я називаю це історичною порнографію. Пам’ятаю, як ми стояли дві години під палючим сонцем, під якоюсь стіною, і просто слухали текст. Єдине, про що я тоді думала: "Коли вона припинить говорити і ми просто пофотографуємося". (посміхається)
Якщо ж я потрапляю за кордон, то перетворююсь на звичайну туристку, яка багато фотографує і мало слухає. (посміхається) Що ж до улюблених екскурсій, то дуже люблю слухати Йосипа Бартоша у Чинадіївському замку. І ще подобається як веде їх Ігор Федорович, з туристичної агенції "Екскурсія".
Varosh.com.ua
Фото з особистого архіву Владислава Товтина та Тетяни Лавришин
